Понеділок, 18.12.2017, 01:10
Вітаю Вас, Гість
Головна » 2014 » Березень » 14 » Варварівська сільська бібліотека
17:39
Варварівська сільська бібліотека
Мальовниче українське село Варварівка розкинуло свої стежки і доріжки на березі річки Бокови. Утопаючи в зелені верб, садів, в шелесті жита, в весняному співі солов” я, село  розквітло як мальва. Село – центр сільської ради з населенням 722 жителі. Виникло ще в середині вісімнадцятого століття. Назву Варварівка  одержала в 1798 році як військове поселення. Одним з перших поселенців  на території села був козак Задоля, який на честь своєї дружини Варвари назвав поселення Варварівкою.
Було ще в першій чверті минулого століття. Варварівка славилась тоді на всю округу. Мала філії банку, хлібної біржі, ливарного заводу; варварівські майстрові були хоч куди: звели три кращі школи, два найбільших в окрузі храми, парові млини,  більше двох десятків вітряків. На велелюдні ярмарки купці привозили заморські товари. Як видно з історії села, на той час у найстарішому в окрузі дерев"яному  храмі чи то в 1927, чи то в 1928 – му році у Варварівці був влаштований клуб. Це свідчить про те, що культура діяла в  сиву давнину. Уміли предки захищати козацьку вольницю, любили землю, поважали рідний край.
В повоєнні роки разом з відбудовою зруйнованого господарства в селі дбали і про соціальну сферу, в тому числі і сферу культури. Як видно із розповідей старожилів, бібліотеку в селі відкрито в 1953 році згідно рішення виконкому сільської ради. На той час вона знаходилась в приміщенні контори колгоспу ім. Кірова , бібліотекарем була Лапіна Лідія Іванівна. За відомостями старожилів, книги зносили односельці. Ці книги вціліли після бурхливих  подій Великої Вітчизняної війни, а самі жителі села й були першими читачами бібліотеки. Дуже багато було зібрано дитячої літератури, що дало змогу обслуговувати учнів місцевих шкіл.
Перші бібліотечні працівники віддали свої сили і натхнення розвитку бібліотеки, вірили в майбутнє, працювали творчо, самовіддано. Бібліотека на всіх етапах свого розвитку співпрацювала зі школою, сільською радою і будинком культури.
На території сільської ради села Варварівки знаходилось два колгоспи: ім. Кірова та „Заповіт Ілліча”, і тому було дві бібліотеки. Одна була від сільської ради, тобто Варварівська бібліотека, а друга колгоспна. Голова колгоспу  „Заповіт Ілліча” Тригуб Григорій Федорович в 1960 році відкрив клуб і при клубові – колгоспну бібліотеку. Тут працювали Байдак О.Г., Яковенко Л.Н., Грицковян С.Г., а в 1964 році Момот Катерина Дмитрівна прийняла бібліотеку з книжковим фондом 2000 примірників.
Катерина Дмитрівна, молода, завзята, працювала з вогником в душі, вірила в майбутнє. Кошти на придбання літератури виділяв колгосп  „Заповіт Ілліча”, за них було закуплено літературу в книжковому магазині. Готувала виставки, концерти, книжкові виставки. Були оформлені стенди з найкращими передовиками господарства: трактористами, комбайнерами, доярками, свинарками. Приїжджала молодь з Західної України, солдати на роботу в колгосп, і всім Катерина Дмитрівна приділяла увагу, всіх згуртовувала для участі в культурно – концертних програмах. Книги розходились по читачах, що навіть на стелажах залишалось два – три десятки книг.
В 1964 році приїхала в село Варварівку  з м. Олександрії за направленням Руденко Валентина Тимофіївна, яка була прийнята наказом № 24 від 28/07- 1964 році   завідуючою Варварівською сільською бібліотекою. А бібліотека знаходилась уже на той час у старій хаті, критій соломою,, в одній половині – бібліотека з двома вікнами, а в іншій  - медичний пункт. Вісімнадцятирічною Валя прийняла бібліотеку від Лапіної Лідії Іванівни. Книги лежали на підлозі в пилу, був лише один старенький дерев”яний  стіл і стелаж. Але  фонд бібліотеки нараховував уже 4000 примірників. Свою першу книжкову виставку Валентина Тимофіївна пам"ятає донині: „Літо, допобачення, здрастуй, школо”. Бібліотекар віддала своїй бібліотеці любов і вміння на перших етапах її розвитку., вдалося розмістити книги на полицях – стелажах, які були виготовлені у місцевому господарстві. До Варварівської сільської ради відносилися хутори Новомосковське, Ситаєво, Галковське і у Валентини Тимофіївни  громадські книгоноші – Корнієнко Тетяна Петрівна зі своєю донькою Ольгою Та Сердюк Марія Степанівна. В цих селах були створені пересувки .
В 1965 році бібліотеку перевели в „Заповіт”, де Валентина Тимофіївна підтримувала тісний зв"язок  з Катериною Дмитрівною, а згодом бібліотеку перевели в приміщення будинку культури.
На той час сходилося мало не все село на концерти, прем”єри, інсценізації п”єс,  які готувалися за творчістю відомих драматургів, а ще бібліотекар готувала виставки, та й у художній самодіяльності  села вона була найактивнішим учасником.
Культуру на селі підтримували керівники сільської ради та місцевих колгоспів. Тому і приймала бібліотека активну участь у житті села, була його культурним центром.
Сільська бібліотека була одним із осередків культурно – просвітницької роботи на селі. Разом з представниками сільської інтелігенції та громадськими агітаторами бібліотекар ходила по „десяти хатках”, була активним агітатором та пропагандистом політики держави. Продовжувала бібліотечну справу доброї душі та вдачі Валентина Тимофіївна, яка дбала про пропаганду книги, наближення її до місця проживання. Були популярні такі форми роботи як пересувки на МТФ, тракторні бригади, книго ношення.
На той час комплектування відбувалось вже через бібколектор. Бібліотекар відбирала книги, а потім їх одержували через поштові відділення. Надходження були універсального характеру, в основному суспільно – політична та художня література.
Значний вклад в розвиток бібліотечної справи на селі внесла  Руденко Валентина Тимофіївна, яка до кожного читача, яких тоді було більше як 500, намагалася знайти індивідуальний підхід, своєчасно задовольнити його запит, вчасно надати потрібну бібліографічну чи фактографічну довідку, а вибрати було з чого. Бо фонд бібліотеки складав більше 7000 примірників. Особливо людно було тут у вихідні дні.
Своє вміння працювати, любов до книги Валентина Тимофіївна передала Сатановські Катерині Пилипівні, а сама була переведена завідуючою Варварівським сільським клубом.
В цей час активно розвивається  краєзнавча діяльність. В Варварівській школі створюється музей під керівництвом учителя історії Шеремета Михайла Федоровича, і бібліотека координує свою роботу з музеєм, який пізніше було перенесено в новозбудовану школу в 1975 році, де він знаходиться донині.
В 1972 – 1976 роки прийшла працювати до бібліотеки Хорольська (Павлюк) Любов Михайлівна. Скомплектований нею фонд сільської бібліотеки відповідав запитам читачів, учнів та педагогів місцевих шкіл. Любов Михайлівна – людина енергійна, ініціативна, сумлінна. В бібліотеці було людно, проводились читацькі конференції, літературні ранки, обговорення книг, влаштовувались книжкові виставки.
В лютому 1973 року відбулося об”єднання колгоспів, бібліотеки теж  об”єнали і утворилась одна Варварівська сільська бібліотека, про що свідчать інвентарні книги.
В 1976 році бібліотеки Долинського району було централізовано в єдину систему із єдиним фінансовим і методичним забезпеченням, а Варварівська сільська бібліотека стала однією з філій централізованої бібліотечної системи №5.
В цей час Варварівським філіалом уже завідувала Фегон Ганна Іванівна, яка за роки роботи у бібліотеці виявила високий рівень професіоналізму, творчий неспокій у наповненні  бібліотечної роботи новим змістом. Найбільшого процвітання бібліотека досягла  за роки централізації, її фонди складали більше 5000 примірників, книги надходили централізовано через відділ комплектування районної бібліотеки, комплектування було плановим, відповідало культурно – економічному профілю села.
За кошти Варварівської сільської ради було куплено будинок для сільської бібліотеки.
Багато зусиль приклала у розвиток бібліотечної справи Ільченко Віра Іванівна, яка була прийнята наказом №21к від 27.10.1986 року на посаду бібліотекаря Варварівської бібліотеки – філіалу №5 з 29.10.1986 року.
В бібліотеці змінились книжкові стелажі на нові, добротні, сучасні, закуплено столи та стільці для роботи читачів у читальному залі, читачі мали змогу ознайомитися з новинками літератури, новими періодичними виданнями, які надходили до бібліотеки.
Бібліотеки поступово перетворювалися на заклад нового типу, Віра Іванівна працювала у постійному пошуку модернізації змісту діяльності бібліотечного  закладу на селі. Очолювана нею бібліотека  вже нараховувала близько 7000 книжкового фонду.  В бібліотеці проводилась величезна робота по збереженню книжкового фонду та придалась велика увага роботі з дітьми. Віра Іванівна продовжила добрі  старі традиції своїх попередниць  і наповнила їх  новими здобутками. Для читачів проводились конкурси, бесіди, ранки, диспути, обговорення книг різноманітної тематики, зустрічі з ветеранами війни та праці, людьми різних професій.
Але довелося Вірі Іванівні пережити в бібліотеці складні часи – це  децентралізація  бібліотечної мережі в 1998 році, що негативно вплинуло на стан поповнення книжкового фонду бібліотеки, на її фінансове забезпечення. Поступово бібліотека перетворилася на сховище для книг, тому що не поповнювалась новою літературою. Відобразились на роботі сільської бібліотеки і економічна криза уже незалежної України: бібліотека була переведена на неповний робочий день, кошти на її ремонт, на поповнення книжкового фонду не виділялися.
Бібліотека пережила не найкращі часи і треба було думати, як знову підняти її імідж серед населення.
Ільченко Віра Іванівна пропрацювала 20 років, вона бібліотекар за покликанням, по справжньому любила свою роботу, була віддана їй.
Натхненна, сумлінна, вимоглива до себе та привітна до користувачів, усі свої знання, працьовитість, людяність, любов до книги вона віддала іншим, за що шанували її користувачі, жителі села, місцева влада.
Все це плоди її наполегливої праці по наповненню краєзнавчого довідково – інформаційного фонду новими матеріалами, який дбайливо збирався нею у папки – досьє. Збирала цей матеріал по крупинках, навідувалася  до старожилів села, місцевих краєзнавців, учасників подій, видатних земляків, які охоче ділилися з нею спогадами.
Свій багатий досвід і наполегливість самовіддано працювати передала Кулініч Олені Миколаївні. Це сприяло організації в бібліотеці інформаційно – краєзнавчого центру „Благословенний  будь, мій краю”. Відроджується в бібліотеці і народна минувшина села, збираються старовинні реліквії, щоб ознайомити з ними підростаюче покоління, прищепити любов до рідного краю, Бібліотека сьогодні в центрі подій  на селі, велику роль в роботі відіграє публічний центр регіональної інформації.
Краєзнавство – на одному з чільних місць у роботі бібліотеки, бібліотекар постійно працює над поповненням банку інформації з краєзнавства. Це -  тематичні папки, у яких  поетапно представлена історія села і його сьогодення, історія бібліотеки, рекомендаційні списки літератури, добірки краєзнавчих матеріалів, інформаційні матеріали (буклети, листівки та  ін..), пізнавально – документальна література.
Зараз Варварівська бібліотека – це  і освітній заклад, і культурний, і інформаційний центр, і країна невідомих чудес.
Книжковий фонд бібліотеки сьогодні налічує 4020 примірників, обслуговує бібліотека 450 користувачів, видає їм з фондів бібліотеки близько 7300 примірників, краєзнавчих матеріалів. До неї йдуть за порадою, цікавою книгою, просто поспілкуватися, відпочити серед книг.
Успіх процесів кардинальних змін, що відбуваються у бібліотечній  справі,нові орієнтації у змісті роботи  та вихованні користувачів в регіоні значною мірою залежить від завідуючої сільською бібліотекою, яка є провідником і генератором ідей формування нового образу бібліотеки.
 
Кулініч Олена Миколаївна

За інформацією сайту Долинської районної бібліотеки для дорослих.
Категорія: Історичні нариси | Переглядів: 378 | Додав: Admin | Теги: бібліотека, Варварівка